За українського слухача потрібно боротися, – лідер гурту Stoned Jesus

Stoned Jesus – український рок-гурт, який існує з 2009 року. З того часу його учасники випустили чотири альбоми, здобули популярність у Європі й Америці. Втім до України хвиля якісної рок-музики Stoned Jesus докотилася лише зараз. Напередодні концерту у Львові ми зустрілися з солістом гурту Ігорем Сидоренком, порівняли українського та закордонного слухача та поговорили про стан української музичної традиції.


На яку аудиторію ви орієнтувалися, коли створювали гурт?

Я не мав питань з аудиторією, було лише питання самовираження. Перший рік Stoned Jesus був студійним проектом і я займався ще й іншими справами. Гурт був для мене радше хобі. Перші концерти були орієнтовані на вузьке коло людей, які розуміли, що і до чого. Але з часом кількість слухачів зростала. У Києві був цікавий момент, коли минулого року восени ми збирали концерт на 270-280 людей, а менше ніж через півроку прийшло майже півтисячі. Ми не мали нових кліпів або релізів у цей період. Просто минув певний період часу. У грудні знову плануємо концерт у Києві. Хочу вірити, що ця кількість збільшиться ще у 2 рази.

Чим ти пояснюєш такий «приріст» слухачів?

Поєднанням декількох факторів. По-перше, це інтерес музичних медіа. У нас постійно щось відбувається  – то ми перший український гурт на Hellfest, то ми перший український гурт, який був з концертами у Південній Америці, то ми гурт, у якого трек на YouTube має 4 мільйони переглядів, що робить його найпопулярнішим за історію жанру. І це все ніби відбувається за кордоном, але водночас знаходить відгук і тут. А, по-друге, це публіка, яка приходить, дивиться, розповідає іншим. З нашими 13-хвилинними піснями важко потрапити до мейнстрімових медіа, на радіо чи телебачення. Але ми цього й не прагнемо, ми маємо свій шлях, який приносить позитивні результати.

Як швидко ви переросли українську публіку?

На момент створення гурту ми усвідомлювали, що українська публіка ще не готова до нашої  музики. Мало хто розумів, що ми взагалі робимо. Проте на Заході відповідна музика тоді була на підйомі. Ми вийшли на хороших організаторів, які й робили наші перші концерти. Спочатку люди ходили на наші виступи, тому що ми були для них екзотикою – східна Європа, балалайки, ведмеді. Але потім вони почали ходити конкретно на Stoned Jesus, бо знали, яка музика їх чекає.

“Спочатку люди ходили на наші виступи, тому що ми були для них екзотикою – східна Європа, балалайки, ведмеді…”

sm1a4631

Чи змінювалася ваша аудиторія разом з вами?

Так, раніше це була аудиторія з 20-30-ти людей, з якими я переважно був знайомий особисто. Це київське, львівське або харківське об’єднання. Спочатку ми раділи, що маємо свій хребет, але потім помітили по інших гуртах, що, коли вони грають постійно для 30-ти людей, то в один момент їх стає 50. Це ніби повідомлення про те, що все йде добре. Згодом цих людей стає знову 30, потім 10, а потім 3. Все зводиться нанівець і гуртом ніхто не займається. Тому так, з нашим розвитком зросли кількість і якість слухачів. Я вважаю, що це має бути освічена та зацікавлена публіка,  а не та,  що дивиться М1. Наш слухач – це людина, яка копає та цікавиться. І хочеться вірити, що під час цих процесів вона знаходить і нас – приходить на концерт і зустрічає таких самих приємних та освічених людей.

“Наш слухач – це людина, яка копає та цікавиться”.

Можеш порівняти українського і закордонного слухача вашої музики?

Український слухач – молодший і більш відкритий. І це не завжди жанровий слухач. Про нас він прочитав у якихось медіа або дізнався від друзів, або почув нас на масштабному музичному фестивалі. Зрозуміло, що він не очікував від нас такої якості музики. Спрацьовує сентимент неочікуваності, який когось відштовхує, але хочеться вірити, що більшість людей наша музика зацікавлює.

Західний слухач більше готовий до того, що він почує. Він дізнався про нас через жанрові тематичні блоги, через тематичних концертних організаторів. Він приблизно  знає, що ми гратимемо. І тут знову ж таки хочеться вірити, що він здивується, коли почує те, чого не очікував. Ми виходимо за рамки жанрів, нам нецікаво грати одне й те ж саме від альбому до альбому.

Якщо загально описувати, то наш слухач – це 25-річна людина з вищою освітою, інтелектуально розвинена, а за кордоном – це 30-35-річний рокер-металіст в сорочці у клітинку. Він прийшов на концерт помахати головою.

“Наш слухач – це 25-річна людина з вищою освітою, інтелектуально розвинена, а за кордоном – це 30-35-річний рокер-металіст в сорочці у клітинку”.

dujmh0e5bu8

Українського слухача важче зацікавити тією музики, яку ви граєте, ніж закордонного?

Так, за кордоном сформована дуже давня традиція. Коли ми вирвалися на наш перший рок-фестиваль в 2013 році у Німеччину, там були люди в кльошоних штанах і бабусиних блузках. Ми насміхалися, мовляв, навіщо вони вдають з себе рокерів 70-х років.  Але потім зрозуміли, що в них дідусі мали такий вигляд. Тобто в нас дідусі – це максимум «Песняры», а там люди цим займалися і насправді дід цього німця міг бути гітарним техніком Led Zeppelin у 70-х роках. Для них це не спроби зіграти в рок-музику, як ось у нас були спроби, як у старого Скрябіна – перенести Depeche Mode на локальний ґрунт. Або, як у нашому випадку, перенести Black Sabbath на український ґрунт. Там усе відбувалося природніше. Тому логічно, що багато молоді продовжує слухати як нову, так і стару музику. З’являються олдово-рокерські гурти, і ні для кого це не новина.

У нашому випадку це неможливо, тому що, з одного боку, країна зараз ослаблена і не в тому стані, коли людина почне ходити на концерти щодня. Але з іншого, немає таких культурних традицій, які постійно витісняються експансією російського ринку, що зараз, на щастя, максимально ослаблений. І такі прекрасні люди як Чечеріна та Кобзон сидять вдома.

“За українського слухача, направду, потрібно боротися. Потрібно йому доводити, пропагувати гарний смак”.

sm1a4592

Зараз набагато більше можливостей для внутрішнього розвитку і для того, щоб люди починали цікавитися, не зважаючи на жахливі моменти, які нині відбуваються в країні. За українського слухача, направду, потрібно боротися. Потрібно доводити, потрібно пропагувати гарний смак. Люди легко можуть щось пропустити, бо їм зараз не до того. Але, якщо правильно до цього підійти, то можна отримати потужний культурний і соціальний поштовх. Я в цьому плані завжди згадую повоєнну Німеччину, коли вона була в руїнах. Нам розповідала викладачка, що німцям потрібно було продавати на експорт вершкове масло. Але для того, щоб вони почали добре його продавати та добре на ньому заробляти, потрібно, щоб цілий рік країна не вживала цього вершкового масла. У Німеччині так і зробили. Це прекрасний приклад. І ми знаємо, де зараз Німеччина.

Якщо в нас станеться щось подібне в соціально-культурних сенсах – це буде перемога. І хочеться вірити, що ми це наближаємо і робимо внесок навіть нашими закордонними поїздками. Оскільки, коли ми їздили у 2012 році ще були запитання: «Ви звідки?» – «Ми з України». – «Де це?» Але зараз уже ніхто не запитує «Де це?» Нині всі знають, що Україна – не Росія.

Для тебе має значення думка української аудиторії, її визнання?

Звісно, має. Ми не прагнемо вимолювати визнання – бути хорошими або робити якісь речі на показ. Наприклад, грати концерти у вишиванках або розмахувати прапорами чи розповідати про те, як ми любимо нашу країну. Як на мене, цього краще не робити. Краще працювати, а не говорити. Наприклад, одна наша пісня присвячена подіям, які почалися на Майдані і тривають досі. Я думаю, що цього достатньо, щоб зрозуміти, чим ми займаємося і що бажаємо донести. Не хочеться робити якихось таких спекулятивних рухів, тому що це неприродно і неправильно.

11754299_958561240876687_6479623575871692953_n

Ви зараз маєте концерти в Росії?

Востаннє ми мали концерти в Москві та Санкт-Петербурзі у грудні 2013 року. Нас дуже тепло прийняли. Було багато людей, поціновувачів нашої музики. І також було багато місцевих музикантів та прихильників, які підходили після виступу і казали, що політика не має значення. Тоді події на Майдані лише набирали обертів, проте ще нікого не вбивали. Тому їхня підтримка була для нас приємною. Після того ми прийняли рішення, що концертів у Росії не даватимемо. Тому що може виникнути багато негативних моментів до нас як з боку місцевих, так і з боку українців. Це буде просто непотрібне напруження. Ба більше, нам туди не потрібно їздити. У нас немає цілі заробити в Росії.

Ви нещодавно мали тур Південною Америкою. Звідки там люди знають про вас?

У цьому випадку збіглося три фактори, які мають бути в кожному успішному турі. По-перше, був організатор, який знає і розуміється на музиці, яку ми граємо. По-друге, була група, яка погодилася на його пропозицію, тобто ми. По-третє, була цільова аудиторія. Ну і Інтернет – хтось слухає твій трек, хтось завантажує, хтось пише коментар. Потім гурт запрошують на концерт, ми приїжджаємо, а там 300 людей. Можливо, це і невеликі цифри, тому що лише в Сан-Паулу живе 20 мільйонів. Але для нас було приємною несподіванкою спостерігати, як під сценою стояло декілька сотень людей і всі вони кричали назви наших пісень.

“Як на мене, варто їздити всюди. Не можна ставити хрест на жодному місті”

З якою метою ви їздите в маленькі міста?

За кордоном більший відгук ми, зазвичай, отримуємо саме з малесеньких міст. Там є невеликі, але потужні групи людей, які звикли кудись ходити та отримувати задоволення від цього.

Один з наших найулюбленіших концертів був у Тернополі в 2012 році. На нього прийшли близько 40 людей, але вони наробили шуму неначе 400. І це було прекрасно! Проблема великих міст у тому, що люди там балувані, бо там багато всього постійно відбувається.

Якщо ж говорити про інші країни, то одні з наших найулюбленіших слухачів – це поляки і греки. А от з німцями навпаки, вони можуть простояти увесь концерт зі складеними на грудях руками і лише кивати головою в такт. Зате потім вони шаленіють на барі, п’ють пиво, скуповують наші футболки та платівки.  Тому, як на мене, варто їздити всюди. У Дніпрі ми були тричі, де мали по 40 людей. Поїхали минулого тижня – майже 200. Не можна ставити хрест ні на чому.

sm1a4596

Яких емоцій можна очікувати від львівського слухача?

Ми дуже любимо грати у Львові. Минулого разу тут був дуже гарячий концерт. Тоді ми святкували п’ятиріччя нашого першого альбому і грали майже 2 години повільний сет. Але народ з перших пісень поводив себе активно. Ну і, звісно, для мене важливе спілкування після концерту, не зважаючи на те, що ти отримав низку емоцій і можеш бути банально втомленим. Але не можна цей момент випускати з уваги, тому що це люди, з якими ти щойно помінявся живою енергією.

В українських містах доволі важко щось передбачити. От, наприклад, Харків – це місто, де слухають метал, Львів – це альтернативне місто, Рівне – це завжди похмуре місто, Одеса – це пост-панк. Всюди є свої особливості і своя публіка. Нехай залишаються собою, цікавляться, не опускають руки і продовжують ходити на концерти або грати у гуртах.

З якими українськими виконавцями ви б хотіли виступити на одній сцені?

В Україні зараз дуже багато класних гуртів. У нас стався колосальний якісний стрибок за останні декілька років. Я думаю, що не в останню чергу це пов’язано з трагічними подіями, які відбуваються в нашій країні. Цікаво, що раніше всі хороші гурти були твоїми друзями. Зараз ситуація протилежна – я чую хороший гурт і думаю: потрібно стати з ними друзями. Є колосальна кількість гуртів, які відповідально ставляться до того, що вони роблять. Деяким не вистачає посидючості, комусь – більшої кількості публіки і вони над цим працюють, комусь – запису. Але це ті етапи, які можна пройти і досягнути бажаного результату. Найголовніше, що вони мають, – якісний матеріал. З такими гуртами не те, що несоромно виходити на одну сцену, а іноді соромно виходити після них.

“Раніше всі хороші гурти були твоїми друзями. Зараз же я чую хороший гурт і думаю: потрібно стати з ними друзями”.

Хотілося б зіграти разом з ДахоюБрахою. Це наша улюблена українська команда. Ми два рази були в них на виступах. На жаль, не на сольних концертах, а на фестивалях. Ми сиділи як заворожені, я з подивом ловив якісь акустичні шаманські мотиви, які, можливо, навіть у нас у матеріалі є. І якби Stoned Jesus вийшли з ними разом, то публіка, можливо, подумала, які ми мелодійно близькі.

sm1a4606

Можна сказати, що ви будуєте ту традицію в Україні, яка вже сформувалася за кордоном?

Скажімо так, я намагаюся бути послом цієї традиції в нашій країні, бути її носієм. Але голосних заяв, що я її будую, робити не буду. Оскільки в нас були дуже круті гурти, які ще в радянський час це все починали. Наприклад, ВВ. Я, звісно, продовжувач певних традицій, але не зачинатель.

Яка зараз традиція в Україні?

Зараз в Україні немає якоїсь чіткої моди або тренду. Зараз ти можеш бути або носієм хорошого смаку, або «вимкніть це, будь ласка». До перших я зараховую найрізноманітніших людей. Наприклад, деякі люди можуть сперечатися, що не можна достеменно визначити, який смак хороший, а який поганий. Але ж є якісь гурти, при згадці яких ти розумієш, що це неякісна музика. Як от Nickelback в Америці. У кожній країні є свій Nickelback. Але водночас у кожній країні є музиканти, які незалежно від жанрових рамок, викликають повагу. Це, наприклад, Ваня Дорн, Джамала, ДахаБраха. Вони роблять щось таке неймовірне, що ти, не зважаючи на свої якісь внутрішні принципи, дивишся на все це і думаєш: «Просто продовжуйте, будь ласка».

текст Олесі Біди

фото Ірини Середи та Slippy Inc