Вперше на схід: волонтерство на Донеччині

Шпатель у руках, брудний від роботи одяг, штукатурка, що раз за разом лізе в очі і не дає нормально дихати, – вже точно не про такий літній відпочинок мріють більшість українців. Замість моря або мандрівок закордон, Надія потай від батьків поїхала на схід України на волонтерський проект «Будуємо Україну Разом», щоб подивитися, як живеться людям на українському Донбасі?

Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка – міста, що ще два роки тому були епіцентрами бойових дій, сьогодні живуть мирним життям. Але стереотипи, що «там суцільна руїна, і люди мало не на ящиках живуть» і досі живуть у головах жителів західних областей. Студентка з Хмельниччини Надія Мазур кинула виклик своїм упередженням і поїхала на волонтерський табір «Будуємо Україну Разом», який організовує Львівська освітня  фундація.

1

«Я ніколи не була на сході України, і це, в першу чергу, була для мене туристична поїздка. Це дуже далеко – 1500 кілометрів від мого дому, тому я вирішила, що пора би вже туди поїхати»

30 волонтерів з усієї країни разом із місцевими жителями допомагали малозабезпеченим і багатодітним сім’ям, відновлювали місцеві парки, робили ремонти та мурували стіни.  Для багатьох учасників проекту це був перший досвід будівництва, тому, за словами Надії, доводилося навіть «гуглити», як увімкнути бетономішалку чи як класти цеглу.

«У нас було загалом 9 об’єктів. Один з найскладніших – це будинок чоловіка, який свого часу врятував життя 30 бійців, вивів їх з оточення. Це було ще до звільнення Слов’янська, коли ще тривали активні бойові дії. Наші волонтери повністю замінили йому дах та встановили нові вікна.


5


“Інші об’єкти – це будинок сімейного типу, приміщення газети «Провінція», допомога багатодітній сім’ї. Ще був об’єкт «Парк», що включав три публічні місця, де волонтери ставили лавки, латали та фарбували сцену, відновлювали колони. Також у церкві УГКЦ ми встановлювали грот», – пригадує Надія.

“Багато хто дивився на нас як на божевільних і говорив: “Та йдіть краще до мене в двір щось пофарбуйте”.

Надія та ще 3 волонтери працювали у Центрі для переселенців, який розташовується у приміщенні колишньої лікарні. У деяких кімнатах вже був зроблений ремонт, але у більшій частині будівлі – подерті, помальовані, жовті від часу шпалери, дірки в стінах та чорні стелі.  Команда проекту «Будуємо Україну Разом» ремонтувала коридор, і водночас спілкувалась з мешканцями центру.

«Переселенці, як і інші жителі Костянтинівки, дуже дивувалися нашому проекту. Вони не могли зрозуміти, чому абсолютно чужі  люди з різних міст України приїжджають і за безцінь роблять для них щось. Думаю, це велика проблема для всієї країни, коли населення не знає, що таке волонтерство. Це лише здається, що якщо ми приїжджаємо до них і допомагаємо, то місцеві мають сприймати це з подякою. Багато хто просто дивився на нас як на божевільних і говорив: «Та йдіть краще до мене в двір щось пофарбуйте».


DCIM100GOPRO


“Було приємно, що місцеві пробували розмовляти українською. Виходить дуже поганенько, але вони стараються, і це чудово”.

Костянтинівка – промислове місто. Тут за радянських часів працювало більше 30 величезних підприємств, які після 90-х років поступово припинили свою діяльність. Зараз значна частина міста чимось нагадує Прип’ять: покинуті колись величні парки та будинки, розбиті, захоплені природою будівлі підприємств. Місто не має як такого центру, а всі культурно-масові події на кшталт перегляду фільмів під відкритим небом або танців в парку поки що є для місцевих людей чимось новим і дивним.

«Після закінчення ремонту останнього парку ми влаштували кінопоказ і дискотеку. Слід розуміти, що населення Константинівки –  це близько 70 тисяч чоловік, і 170 глядачів о 9 вечора у неосвітленому парку – це дуже багато. Людей дуже здивувало те, що у місті, де всі спілкуються російською, фільм показували українською мовою. Багато слів для них звучали досить дивно і смішно, але ніхто не був налаштований агресивно. Я не говорю, що мова – це найголовніше, але якщо люди там будуть більше чути українську мову, будуть пробувати нею спілкуватися, то в них буде більше бажання їздити до нас, на захід України, дивитися, як живемо ми», – розповідає волонтерка.


14


Більшість волонтерів табору були зі Львова, Тернополя, Рівного, тому під час роботи переважала українська мова. Надія каже, що коли жителі починали з нею говорити, то одразу розуміли, що вона не місцева. Люди дивувалися і продовжували спілкуватися з дівчиною російською, або переходили на досить «цікаву» українську.

«Був випадок з дівчатами, з якими я працювала у центрі для переселенців. Обидві вони з Донецької і Луганської області, але між собою ми завжди розмовляли українською. Жінка, що допомагала нам шпаклювати стіни, коли дізналася, що дівчата теж зі сходу, дуже здивувалася: «А як ви так знаєте українську?» Думаю, це змінює уявлення людей про ту ж мову. Було приємно, що місцеві пробували розмовляти українською. У них виходить дуже поганенько, але виходить. Вони стараються, і це чудово».


2


“Коли мама дізналася, що я була в Костянтинівці, то спитала, чи є в мене паспорт ДНР”.

Батьки Надії нічого не знали про поїзду доньки на Донеччину. Коли дівчина за місяць до проекту спитала у мами, чи хотіла б та поїхати до Слов’янська, то почула відповідь: «А що я там забула у тих сепаратистів?».

Тоді Наді вирішила нічого не говорити рідним про свою подорож.

«Я все розказала, коли вже повернулася додому. Реакція була дуже погана, що мене дуже здивувало. Мама спитала, чи не привезла я учасника бойових дій, коли вже трохи відійшла. А до того дуже сварилася і, коли дізналася, що я була у Костянтинівці, то спитала, чи є в мене паспорт ДНР, чи була я в Донецьку.  Це і смішно, і дуже погано, бо я розумію, що я перша людина у своїй сім’ї, яка була на сході України»

«Тато взагалі зі мною не розмовляв десь із тиждень, хоча я його переконувала, що ніякої небезпеки там немає. Але єдине, що мене дуже тішить у ситуації з батьками, це те, що вони все ж обережно потім питали: «На, а як там? Як там люди живуть? Що ти побачила?». Ну, люди, якщо вам так цікаво поїхати із Заходу на Схід, то беріть і їдьте, ну чого ж питати».

«Це стереотип, що подорожувати треба тільки заходом України, або на Хортицею»

13


Проект «Будуємо Україну Разом» організовує Благодійна організація «Львівська Освітня Фундація» вже третій рік поспіль. Цього літа волонтери з усієї України та закордону працюють у 10 містах країни. Окрім ремонту та будівництва, молодь спілкується з місцевим населенням, організовує культурну-освітні заходи, відвідує історичні та туристичні місця різних регіонів країни.

«Під час проекту ми їздили купатися на озера, відвідували лавру у Святогірську та спускалися там у печери. Також для нас організовували лекції та майстер-класи, а у останній день ми всі підіймалися на крейдяні гори. Це ще один зруйнований стереотип, що їхати подорожувати треба тільки на захід України, або на Хортицю. Тут, у Донецькій області, є дуже гарні ландшафти та краєвиди».

До кінця літа заплановані ще 8 таборів у Павлограді, Маріуполі, Мелітополі, Енергодарі, Смілі і Червонограді. Слідкувати за останніми новинами волонтерського проекту можна на їхній фейсбук-сторінці.

3

 

*Цей матеріал було створено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту MyMedia.