В Ісландію велосипедом: уроки мандрівника Макса Заселяна

32 країни та 45 000 кілометрів автостопом у 26 років. Коли Максим Заселян починав свої подорожі, їздити світом без грошей ще не було мейнстрімом. Зараз вже як досвідчений мандрівник і популярний блогер Макс ділиться своїми історіями і уроками з мандрівниками-початкцями. Що робити, коли ти в незнайомій країні і в тебе вкрали усі речі і документи? Як жити півроку в Америці на 42 центи в день і як проїхати через всю Ісландію велосипедом?


Реаліті-шоу «Автостопом до Гавани»: початок

gavanag

Вперше я поїхав автостопом з Донецька до Азовського моря, будучи підлітком. Моя перша велика пригода – це участь у реаліті-шоу «Автостопом до Гавани». Суть полягала в тому, що команди спершу пали зняти відеопрезентацію про себе і відправити її організаторам. Ми зняли дуже дурне відео з пивом на вебкамеру «макбуку» і перемогли! Ніхто ніколи не перемагає у таких конкурсах, але ми обійшли тих, хто старався і робив якісь професійні зйомки. Це вже було щось неймовірне.

Як учасники реаліті-шоу, ми мали проїхати 8 країн від Росії до Куби і паралельно виконувати завдання підписників на Facebook. Якщо ми їх робили, то отримували білети на літак, пароплав s ы рухалися далі. Так ми дісталися до Нового Орлеану. Звідти ми повинні були летіти до Багам і насамкінець – на Кубу. Але до Куби ми так і не доїхали, бо навіть подумати забули, що нам можуть знадобитися кубинські візи.

І ось сидимо ми у аеропорту Нового Орлеану, сумуємо. Тут підходить до нас менеджер якоїсь авіакомпанії і каже: «А чого ви такі сумні? Хочете у Маямі? У нас є 2 вільні білети. Літак через 10 хвилин – біжіть». І ми побігли. Там ми 4 дні жили у аеропорту, тому що хотіли довести усім, що подорожувати можна і без грошей. Але у нас була картка з якимись рештками грошей, яку ми до певного часу просто не перевіряли. А тут випадково дивимось на рахунок, а там грошей ще на місяць подорожей орендованою машиною по Америці. І ми ще місяць просто так каталися.

Вкрадені речі і документи: як подолати стрес за кордоном

6d30aa558e13e19e3251e0dbdfba5209

Після попередньої мандрівки я вирішив, що досить з мене парних подорожей і варто починати мандрувати самостійно. Тоді я склав невеликий маршрут: Львів – Краків –Братислава – Будапешт – Мадрид – Валенсія – Барселона – Жирона. Я вже доїхав до Барселони і там мене настигла апатія. Так буває, що не хочеться ні гуляти, ні навіть музику слухати. Через 3 дні все минулося, але треба було повертатися до Кракова.

І ось я зайшов у «Мак», щоб написати звіт у соцмережах, дивлюсь – у мене вкрали всі речі з документами. Заява в поліцію, зрозуміло, нічого не дала. Я тоді сміявся як божевільний – я був громадянин світу, без грошей, без документів. Лише розряджений айфон, заряджений айпад, зламані окуляри і білети з Жирони до Кракова. Тут у мене було 2 варіанти: жити на вулиці 2 дні, а у понеділок піти у консульство, або ж спробувати полетіти у Краків без документів. Я вибрав друге.

«Я тоді сміявся як божевільний – я був громадянином світу, без грошей, без документів. Лише розряджений айфон, заряджений айпад, зламані окуляри і білети з Жирони до Кракова».

У аеропорту я 4 рази переповідав свою історію контролерам, показував роздруковані квитки та копії документів, але не хотіли пропускати. Тут проходить якийсь важливий менеджер з великим бейджем і каже: «А чого це у нас такий сумний хлопець стоїть?» Я йому розповів свою історію, він пройнявся і сказав пропустити мене так. Стюардеса мені шепнула потім, що, можливо, я перша людина за всю історію авіакомпанії, яка пройшла у літак без документів.

У Кракові вже через твіттер я знайшов собі хоста-азійця, який безкоштовно годував і поїв мене майже тиждень. У консульстві мені відновили документи і відправили додому в Україну. Там на кордоні, поки прикордонники перевіряли мої дивні тимчасові документи, мій автобус поїхав. Довелося йти пішки на українську територію, а там вже наші українські робітники впіймали машину, що довезла мене до Львова.

Півроку в Америці на 42 центи в день: уроки з виживання

На якийсь час я повернувся до нормального життя, але стало сумно і я вирішив поїхати на Кіпр. У мене були вже білети на руках, а тут пише подруга, що тоді подорожувала Штатами, і запрошує до себе. Я так подумав: «А навіщо мені Кіпр? Чому б не поїхати в Америку?». Вже зранку я поїхав у Київ з рюкзаком і квитками до Кіпру, і вирішив так: якщо мені зараз відкриють візу у США, то показово розриваю білети на Кіпр і лечу в Америку. Якщо ні, то сумний їду на Кіпр. Візу американську таки отримав, а тому порвав попередні квитки і запостив у твіттер: «Їду в Америку».

Уже в Америці я став фріганом – людиною, яка споживає продукти, які вже нікому не потрібні. Тобто я харчувався із смітників. Але у США сміттєві баки не такі як у нас. Там можна відкрити кришку і побачити чийсь працюючий ноутбук, а поруч коробку з кексами, де немає одного кексика. І що треба зробити з такою їжею? Правильно! З’їсти. Але, знову ж таки, в Україні я б так не радив харчуватися. Виходило так, що на день життя у мене йшло 42 центи, бо 21 цент – це вартість локшини швидкого приготування. Більше і не треба було.

Навколо Ісландії велосипедом: 1733 кілометри у вітер і дощ
5fklouqrlb4

І ось я знову повернувся додому і сидів декілька місяців без мандрів. Знову стало нудно і я почав думати над тим, щоб такого зробити, чого я досі не робив. Без грошей доїхати із Нью-Йорка до Аляски – це вже просто. А ось велосипедом – це щось нове і цікаве.

У мене не було тоді ніякої підготовки: до цього я проїжджав ровером, можливо, 50 кілометрів максимум. Серед країн я обрав Ісландію, бо вона мені здавалась ідеальною для подорожі: гори, краєвиди, траса колом, наче спеціально створена для такого маршруту. Я взяв із собою досвідченого друга, що вже до цього бував на Ельбрусі і Монблані.

Це була дуже важлива для мене подорож, бо під час неї я зрозумів, що можу не лише їздити світом без документів і грошей, а ще й можу виконувати фізично складні штуки. За місяць ми тоді проїхали 1733 кілометри.

Якщо природа в Ісландії казкова, то погода – це дуже сильний вітер та постійний невидимий дощ. Ти не бачиш навіть крапель, але вони тебе бачать: за лічені хвилини все промокає наскрізь. Як би не було круто, були дні, коли просто хотілося померти. Тоді мені думалося, що головне –дожити до вечора, якось дотягти до палатки, тому що там немає ровера.

У таких умовах, коли ти мрієш тільки про суп, каремат і щоб не було поруч велосипеда, я пізнав «трепел-дзен». Я не належу ні до яких конфесій, але коли ти їдеш 5 км в годину вгору, вітер б’є тебе в обличчя, а весь твій одяг мокрий, то думки про сенс буття, правильність вибору, побутові проблеми здаються просто дурощами. Ти за місяць проживаєш там 5 років. Цілими днями крутиш педалі у ритм із піснями Майкла Джексона і мрієш про суп. Це був неймовірний досвід! Дуже раджу спробувати.

sxf48oe6qe0

Неважливо, скільки країн ти об’їздив. Важливіше те, які історії ти привіз із собою. Я сам бачу, що, чим більше викликів кидає мені життя, тим цікавіша виходить подорож. Усе погано – це не коли ти без грошей і загублений десь у світі. Усе погано – це коли ти готуєшся піти до ведмедів із балончиком з кислотою.

Я кожного разу придумую собі нові випробовування та ставлю нові цілі. Не думаю, що вже маю достатньо матеріалу для книги, бо я не робив нічого надприродного. Ісландія трохи наблизила мене до цього, але не повністю. У планах – відвідати ще 98% світу, бо 2% я вже бачив.