Перша мезуза. Ізраїльтянин Ар’є Лисаков про Львів

Ар’є Лисаков змінив країну, місто, професію та знайшов кохання на шляху до нового дому. Він залишив кар’єру в компанії Intel у Тель-Авіві та переїхав до Львова, де успішно займається біржовою діяльністю та інвестиціями. Про концерт групи «Океан Ельзи», життя у Просторі Синагог, прогулянки місцевістю Підзамче та вигляд з вікна своєї квартири Ар’є розповів на форумі сторітелінгу «Майбутнє у спогадах: Львів як вибір», який триває у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи.


Свої перші кроки в світі я зробив у Одесі, яка назавжди залишиться моїм домом. Це був увесь мій світ, у якому я жив разом із батьками, проводив час із друзями та вчився у школі. Згодом я потрапив у єврейську школу, під час навчання в якій почав відкривати для себе багато нових речей – давні традиції та культуру нашого народу, а також розуміння того, що у світі є чимало інших місць та звичаїв. Я почав цікавитись державою Ізраїль та, напевно, уперше в житті усвідомив, що можна почувати себе як вдома у різних країнах та містах.

 «Пагорб весни»

Перший раз я приїхав у Ізраїль до родини у 1997 році. Це був справжній шок у хорошому сенсі слова – здавалось дивним бачити пальми та стільки сонця, чути іншу мову. Напевно, до цього часу я ніколи не виїжджав за межі Одеси. Тоді мені було лише десять років, я був допитливим та відкритим до всього нового. Десь глибоко усередині мені завжди хотілось пригод, хоч зовні я був спокійним і слухняним хлопцем.

З часом ми переїхали до Ізраїлю назовсім. Я служив у армії, навчався у військовій школі, що змінило моє сприйняття світу та сформувало мене як особистість. Я інколи сумував за тим, ким я був у Одесі, співставляв себе минулого із сучасним, намагався зрозуміти, хто ж я тепер. Якась частинка мене була не в Ізраїлі, а в Україні. Розумію, що звучить трішки патетично, проте я відчуваю себе людиною Світу, а не якогось одного місця.

“Щоб бути успішним та сучасним, потрібно жити теперішнім часом та інтересами країни, у якій перебуваєш”.

У країнах, створених мігрантами, ти не можеш не забути про свою ідентичність. Якщо існує дуже багато точок дотику із старим світом, тоді складно утримати два світи усередині. Щоб бути успішним та сучасним, потрібно жити теперішнім часом та інтересами країни, у якій перебуваєш. Займаючись буденними клопотами та рутинними справами, люди швидше призвичаюються до життя в нових умовах.

Я подорожував, проте не жив у великих містах. Жартують, що їздити в різні міста Ізраїлю – це те саме, що ходити поміж будинками міста Львова: увесь час залишаєшся на одному місці.

Наше місто Львів

Події на Майдані 2004 та 2014 років змусили людей побачити Україну, а мігрантів – знову відчути свою причетність до українського руху. Я бачив серед свого оточення людей, які прокинулись у новій реальності та відчули свою приналежність до України.

14962961_191784497937239_1962586633_n

Мені складно одразу сказати, чим же для мене були події 2014 року на Майдані. На це велике запитання я досі шукаю відповідь. Напевно, це була битва за свободу і битва за свідомість, за свободу свідомості та свободу самовизначення. Коли люди відмовляються жити тим самим життям день за днем, тим життям, яке за них хтось уже визначив та написав. Ти вибираєш своє майбутнє сам. Я працював на міжнародну корпорацію, непогано заробляв, проте відчував велике бажання змінити напрямок життя та спробувати себе у чомусь іншому.

Вперше після революції я приїхав в Україну в травні 2015 року. Я був у Києві, сходив на Майдан Незалежності, щоб побачити це місце та відчути його. Це були складні та дуже важливі події, які допомогли мені визначитись у житті. Я став волонтером українського руху Ізраїлю, допомагав українцям реабілітуватися в госпіталях. Літом 2015 року я зрозумів, що хочу бути ближчим до України, зробити перший крок у своєму власному напрямку та розпочати боротьбу за свободу свідомості, яку українці розпочали на Майдані.

В серпні 2015 року я приїхав до Львова на концерт «Океану Ельзи». Вирішив залишитись у Львові, якщо концерт сподобається. Це був перший раз, коли слухав їх наживо, це був просто вибух емоцій. Я гуляв вуличками Львова та намагався відчути місто, перш ніж прийняти рішення. Зараз я люблю увесь Львів, проте найбільше мені подобається гуляти вуличками району Підзамче та заглядати у кожен закуток.

“Найгірше, коли спільнота однодумців дивиться лише в одному напрямку та перестає помічати альтернативу”.

Львів – місто, відкрите для світу, проте інколи я цього не відчуваю. Я не хочу сказати, що тут немає прагнення до зростання, просто інколи трапляється недовіра до пропонованих змін. Найгірше, коли спільнота однодумців дивиться лише в одному напрямку та перестає помічати альтернативу.

Я беру участь у діяльності єврейської громади міста Львова, що дозволяє мені заповнити внутрішні прогалини. Мені важливо визначення моєї ідентичності, залишити єврейський відбиток у житті міста. Євреї були переслідуваним народом протягом багатьох століть, почувалися жертвами. Тепер ми повинні співпрацювати та допомагати розвивати різні проекти, дбати про збереження історії та культурної спадщини єврейського народу. Наприклад, на площі Святого Теодора розташована велика синагога – дуже красива, але недоглянута будівля. Мені б дуже хотілось її відновити та зберегти цю синагогу для наступних поколінь.

Три фотографії

Стосунки з історією можна перекласти на особисті історії, тому кожен із учасників форуму сторітелінгу продемонстрував фотографії, що відображають зв’язок між минулим та майбутнім.

Минуле відображає фотографія, на якій я з батьками йду в морський порт – це бажання відкриттів та пошук нового світу.

Майбутнє – це картка, яку подарували співробітники компанії Intel. Тут зображене сердечко на дорозі, і саме на своєму шляху до Львова я зустрів кохання. Картинка нагадує про те, що всюди варто іти лише з добрими намірами.

Зв’язок між минулим та майбутнім демонструє фотографія вигляду з вікна квартири. На другому плані видно Оперний театр, а на першому плані стіна, на якій висить мезуза – сувій пергаменту з фрагментом тексту молитви. В домах Ізраїлю всюди на дверях прикріплені мезузи. Коли я готувався до переїзду, одразу згадав про цю традицію. І я розмістив свою першу мезузу у своїй першій самостійно придбаній квартирі. Тепер це мій новий дім.

14886320_191784501270572_1967016069_n

//текст і фото Катерини Москалюк