«Не хочеться, бути схожим на російську пропаганду», — Анастасія Станко

Днями журналістка hromadske.tv Анастасія Станко приїжджала  в Школу журналістики Українського Католицького університету.

В рамках майстер-класу  вона розповіла головну професійну заповідь і пояснила  різницю та важливість використання коректних термінів. Деякі тези Анастасії обурили сучасних українських письменників, зокрема Оксану Забужко та Юрія Винничука. Про що вони написали на своїх сторінках у Facebook. Пропонуємо вам повний зміст лекції замість вирваних з контексту фраз.

Hromadske.tv  говоритиме про соціальні теми  незважаючи на те, що вони збиратимуть мало лайків. Висвітлювати конфлікт на сході — це не тільки розповідати, скільки разів було обстріляно позиції та порушено перемир’я , скільки загиблих та поранених  серед українських військових. Конфлікт — це також психологічні розлади, яких дуже багато. Проте чомусь про них мало говорять. Колись в  своїх цінностях ми записали, що права людини для нас дуже важливі. Всім подобається десятисекундний ролик, де чоловік викрикнув «Путін, ти труп!». Він збере більше лайків, ніж великий матеріал про те, як живуть в’язні на лінії зіткнення та за нею.

Здається, що терміни — це дрібниця, але практика показує, що через одне неправильне слово можуть бути проблеми з військовими або з цивільними. Я була свідком, коли  одне некоректне слово «ватнік» дуже зачіпало людей. Тому на Громадському ми виробили власний словничок, щоб уникнути непорозумінь.

Ми не використовуємо словосполучення «зона АТО», тільки в цитатах. Слово АТО — неприйнятне і на цій, і на тій стороні. Всі плюються від нього, військові також. Іноді ми кажемо «так звана АТО» з іронією. Уникаючи евфемізм (нейтральне слово-замінник,  яке використовують для пом’якшення деяких слів і виразів з метою введення громадськості в оману) «криза на сході», ми називаємо це «зона збройного конфлікту» або «зона збройного протистояння». Іноді використовуємо термін «війна», але не зловживаємо. Тому що юристи з міжнародного права, з якими ми це питання обговорювали, стверджують, що по всіх міжнародних статутах це війною назвати не можна, вона навіть ніде не оголошена.

Натомість «наших» вживаємо «українські» військові або блок-пости.  Уникаємо слова «герої», «наші герої», «наші захисники». Ми не використовуємо слова «зачистка», тому що  не можна «зачистити» людей, хто б вони не були. Навіть, якщо це бойовики ДНР. Також не говоримо, що ліквідовано скільки-то бойовиків, бо все-таки це люди. Людина має право на слово «загинула». Так робить російська пропаганда, але не хочеться, щоб ми були схожі на неї.

Не можна говорити, що «нині територія не контролюється Україною», бо має контроль над територією українська армія, а не країна.

Наші регіональні журналісти кілька місяців тому написали заголовок «Терористи обстріляли Сартану». Ми довго сперечались, бо вони не хотіли прибирати «терористів». Вони казали: «Міська рада Маріуполя визнала, що це терористи, значить вони терористи». Проте влада теж помиляється. Віктор Янукович вводив антитерористичну операцію на Майдані. Це ж не значить, що журналісти мали називати всіх людей, що стояли на Майдані, терористами?

Фото 2

Також Анастасія Станко говорить, що під час висвітлення конфлікту на сході дуже часто не працює професійний стандарт балансу думок. Журналісти дізнавшись, що їм сказали в українському генштабі та в ДНР, подають інформацію в ЗМІ. Таку помилку часто роблять наші іноземні колеги, представивши ці дві точки зору. Проте чи можна довіряти хоч одній із них? Якщо одна сторона каже, що світить сонце, а інша — падає дощ, то вийди на вулицю. Треба їхати та дізнаватись. Якщо ти не можеш поїхати, то треба дзвонити місцевим.

Ми так багато сміялись, нарікали і звинувачували російських журналістів в пропаганді, що самі захотіли стати їхньому маленькою копією. Як  приклади — фрази «терористичні війська», «наші герої», що звучать на українських телеканалах.

Журналісти дуже багато нашкодили в цьому конфлікті, бо давали неперевірену інформацію. Колись в соціальних мережах написали, що одні солдати в оточенні, їм висилали військових. Врешті-решт вони всі гинуть, а насправді в оточені були зовсім інші. Їх теж не вдалося врятувати, бо це все відбувається під впливом медіа та соціальних мереж. Тому нині головна наша заповідь — «Не нашкодь» .

Я теж колись вчинила неправильно. У Щасті зняла тіла ЛНРівців, тепер думаю навіщо я це зробила? Однак сюжет давно вже показаний. Потім я за нього ще поплатилась в полоні. Бойовики мені його тикали в очі та казали, що ніби я тішилась з мертвих. Це був початок війни і ми не знали що робити. Добре, що трохи ми навчилися.

Майдан — один із небагатьох винятків, де треба було показувати тіла. Бо, якби їх не показали, то неможливо було б повірити в те, що це відбувається. Коли аудиторія не вірить, то треба надавати докази, щоб довести це. Коли йдеться про війну, то хіба хтось не вірить, що це відбувається насправді?

Анастасія Станко другий рік висвітлює конфлікт на сході, де двічі була затримана бойовиками. Разом із виданням «Інформатор» започаткувала проект «Громадське. Схід», що відстежує ситуацію у прифронтовій та окупованій територіях.

 

текст Наталії Дихно
фото Романа Скрипніка