Найпривітніший з львів’ян

Днями Львів попрощався з Володимиром Гіленком, обличчям культурного часопису «Просто неба», який у місті поширюють безпритульні. Про чи не найвідомішого з львівських безхатьків, його філософське ставлення до роботи і авторитет серед інших бездомних ми поговорили з редакторкою журналу «Просто неба» Мар’яною Сохою.


Не робота, а служіння

Володя вперше прийшов в «Оселю» (прим. львівська спільнота взаємодопомоги) у 2009 році. Тоді він мешкав у «нічліжці» для бездомних. Про журнал «Просто неба» чоловік дізнався від свого сина, теж безхатька, який свого часу його продавав. Володя звернувся до нас і запитав, чи може продавати журнал. Ми звичайно погодилися.

100_5461

Він дуже серйозно взявся за цю роботу. Кожного дня Володимир продавав і був фактично нашим єдиним постійним розповсюджувачем. Для більшості це була тимчасова зайнятість, а для нього це був стиль життя. Володимир настільки любив продавати, що навіть не називав це роботою. Він завжди казав, що він служить людям, що хоче, щоб у світі було більше добра, а люди більше посміхалися.

«Кожного дня Володимир продавав і був фактично нашим єдиним постійним розповсюджувачем».

Володя настільки любив свою роботу, що для себе часу не знаходив. Він ніколи не зізнавався, коли хворів, ніколи не скаржився на своє здоров’я, хоча в нього і була астма й інші проблеми. Про це ми дізналися лише тепер. А сам він завжди махав на себе рукою.

Володимир завжди був привітним та усміхненим. Він міг просто підійти до вас і зробити комплімент, поцікавитися вашими справи. Якщо він бачив, що турист заблукав чи щось шукає, то підходив і показував людям, як пройти на ту чи іншу вулицю. Буквально два тижні тому ми отримали листа від якогось киянина, в якому він написав, що єдина привітна людина, яку він зустрів у Львові, – це Володимир. Він також писав, що коли заблукав, то Володимир підійшов, провів його до потрібного місця і вже, прощаючись, сказав, що він продає журнал. Ми завжди вчили підходити до людей і пропонувати журнал. В нього була своя філософія продажу журналу –  він вважав, що не можна людям щось нав’язувати.

DIGITAL CAMERA

Володя був також дуже терплячим до недоброзичливців. Це зараз всі пишуть про нього лише хороше. А бувало й таке, що люди говорили йому дуже неприємні слова. І про нього, і про журнал. Казали йому: «Ти маєш руки і ноги, йди вагони розвантажуй. Що ти тут ходиш по місту зі своїм журналом?» Або: «Ви секта, гроші здираєте з людей». Він це все чемно слухав, усміхався і йшов собі далі.

З 2010 року ми з Володимиром ходили  на «Форум видавців». Мені завжди було дивно, коли до нього підходили громадські діячі, письменники, журналісти. Вони віталися з ним, спілкувалися. А я його питала: «Володю, звідки ви знаєте стільки відомих людей?». На що він мені відповідав: «А я не знаю, хто це. Вони просто завжди в мене журнал купують». Він завжди ставився до всіх покупців журналу однаково. Йому було байдуже, чи це політик, чи турист.

Волонтер та інформатор безпритульних

img_3260

Володя дуже багато робив для безхатченків. Коли він продавав «Просто неба», то розповідав людям, як і де можна їм допомогти Окрім журналу, він завжди мав з собою листівки з інформацією про місця, де збирають речі для безпритульних, і щоразу казав нам: «Давайте мені більше листівок». В той же час він підходив і до безхатьків, розповідав, де вони можуть поїсти, одягнутися, помитися. Скеровував їх в «Оселю».

Також Володимир часто приходив на роздачу їжі і допомагав нам як волонтер. Він завжди слідкував за порядком і дисципліною в черзі і всі його слухалися, бо любили і поважали. А коли ми йому пропонували їсти, то він відмовлявся і казав: «Це для бідних, а я заробляю. Я можу собі сам купити їсти».

Володя дуже багато зробив для «Оселі». Завдяки йому багато людей дізналися про організацію і допомогли їй. Ми часто отримували лист, в яких говорилося: «Нам так сподобався ваш продавець. Чи можна зробити пожертву?».

Пан Володимир помер 19 жовтня у віці 59 років. Його поховали на Голосківському кладовищі.