Фестиваль «Місяць авторських читань у Львові» поволі добігає кінця. В останній тиждень МАЧу перед гостями виступили словацький публіцист-прозаїк Петтер Геттінг та іспанський вчитель-письменник Хорхе Едуардо Бенавідес.
За своє життя письменник і публіцист Петтер Геттінг встиг попрацювати охоронцем на заводі, відповідав за куліси у театрі. Втім вже близько п’ятнадцяти років він працює журналістом-фрілансером. Йому подобається мати багато вільного часу, тому, зазвичай, Петтер пише ввечері у кафе.
У письменника немає сторінки на фейсбуці – йому більше подобається спілкуватись з читачами вживу.
Геттінг – автор збірки оповідань «Клітки» та роману «Скотомогильник». У вуличному щомісячному журналі «Nota bene» веде колонку «Litterarium». Свою творчість письменник називає андеґраундною. Також Петтер зазначає, що в європейській літературі існує два типи письменників: одні переконані, що журналістика псує літературний стиль, а інші – вдало поєднують ці два жанри.
«Я належу до другого типу письменників. Так, для мене важливіша література, але нею неможливо себе забезпечити. А журналістські тексти пишу, бо мене цікавлять суспільно-політичні процеси», – пояснює автор.
Письменник дуже часто спалював рукописи, зокрема роман.
«Я замало спалив своїх творів. Світовій літературі було б краще, якби літератори критичніше ставились до власних текстів. Не потрібно боятись знищувати, адже для письменника це завжди означає появу чогось нового, кращого».
Петтер належить до самокритичних літераторів. Він має близько п’ятнадцяти варіантів кожної книжки, яку пише. Навіть до вже виданих текстів він постійно вносить правки. Наприклад, майбутня книга Петтера має вже двадцять версій.
Слухачам Місяця авторських читань Петтер представив оповідання про райський сад «Дерево незнання» та оповідання «Про сум, для якого немає слів». Автора надихнула історія індіанців із племені лакота, які 2007 року розірвали свої паспорти громадян США. У такий спосіб вони хотіли сказати, що є жителями племені, а не Америки.
«Книжка не є великою, проте мені знадобилось багато часу, аби зібрати індіанські міфи, шукаючи самотужки чи звертаючись до багатьох істориків», – додає письменник.
Іспанський журналіст-письменник Хорхе Едуардо Бенавідес переїхав з Перу до Іспанії двадцять п’ять років тому. Співпрацює із літературними журналами, зокрема з популярною газетою «El País», заснував майстерню письма «Між рядками», яка стала дуже популярною в Іспанії. За цей час Бенавідес отримав близько десяти літературних премій.
«Робота з письменниками завжди спонукає замислитись над своєю творчістю. Мені дуже пощастило, що я вчу людей писати. Тому коли питають, чи я живу з літератури, відповідаю: так, але не зі своєї», – розповідає Хорхе.
З 1980-х років Хорхе писав оповідання та романи. Також він створив політичну трилогію «Даремні роки», «Рік, коли я розлучився з тобою» та «Мільйони сонць».
У 2014 році видав роман «Таємниця монастиря», який швидко став один з найпопулярніших у Іспанії.
На Місяці авторських читань Хорхе познайомив слухачів з частиною підручника «Вказівки для письменників», яка називається «Письменники-«компаси» і письменники-«мапи». Письменник створив книжку, бо йому дуже подобається думати про те, як пишуть літератори.
«Цей підручник радить, як працювати. Він підходить для написання художніх і наукових текстів. Я написав загальнвідомі твердження. Лише хотів наголосити, що, якщо людина має мрію і хоче її досягти, то вона повинна прокинутись і працювати», – каже Бенавідес.
Уривок з підручника «Вказівки для письменників» (переклад Анни Вовченко)
«Існує думка, буцімто письменники діляться на дві категорії – «компаси» й «мапи». Одні невдовзі кидають планувати сюжет, який самі розпочали, не знають, ані куди він заведе їх, ні як поведуться герої. Інші знають, чим завершать оповідь, але гадки не мають, як вибрати правильний шлях. Інтрига в їхньому творі розгортається сама собою, наосліп; світло на неї проливає сам процес письма, раптовий спалах натхнення. Так працюють письменники-«компаси». Мапи ж, на противагу їм, пишуть стислий виклад сюжету, розробляють схеми зв’язків між подіями і персонажами, присвячують більшу чи меншу увагу деталям та не воліють дозволяти самовпливу, а ретельно опрацювати фабулу…»