Коні й люди: день у школі верхової їзди

День Ігоря Степановича починається о восьмій ранку: погодувати коників, напоїти водою, почистити стійла, осідлати. У школі Марії Бродської, де він працює інструктором, вчать їздити на конях людей будь-якого віку – що раніше починаєш, то легше навчитись.

Коні, як справжні спортсмени, мають свій режим. О шостій-сьомій годині сніданок, після якого – обов’язкові щоденні тренування. Коні стають професіоналами після декількох років занять – учаться виконувати команди, правильно змінювати темп та взаємодіяти із вершником.

Кінська наука – це виїздка, себто чітке виконання вправ разом із вершником, і конкур – подолання перешкод. Навчаючись, коні ризикують травмуватись.

«Отті –  а якщо зовсім офіційно, то Оттепель, – дуже допитлива й добра. Коли я заходжу до неї в денник прибрати, завжди зацікавлено нюхає граблі, щітки, візочок. Усе розглядає, навіть куштує. Вона дуже лагідна: кладе голову на плече, часом намагається спертися», – Ігор Степанович знайомить із своєю підопічною.

Після дев’ятої ранку приходять перші учні. Верховою їздою можна займатись із п’яти-шести років: що раніше почнеш, то легше і швидше навчишся. Перш ніж сідлати, коня слід почистити щітками, розчесати гриву і хвіст. Так легше зблизитись із твариною – погладити її, пригостити яблуком, морквинкою чи шматком цукру. Коні лагідно, обережно беруть смаколики з розкритої долоні.

Ігор Степанович напуває тварин: «Ця конячка дуже повільно п’є, наче котенятко. Коли я приходжу, щоб забрати відро, одразу опускає в нього морду – не хоче віддавати. А в цього, навпаки, треба забирати відро одразу: може розбити копитами».

“Верхова їзда – це завжди боротьба характерів”.

У кінному спорті людина й кінь працюють як партнери, а під час виїздки повинні показати досконалу взаємодію. Щоб їздити добре, потрібно знайти спільну мову з конем. Важливо навіть зійтися з ним характерами.  Кожна тварина має свій особливий норов, який вона неодмінно проявить під час тренувань та на відпочинку.

 «Тана – дуже швидка конячка, на ній можуть їздити лише досвідчені вершники. Утім, верхова їзда – це завжди боротьба характерів, і керує той, хто має більше впевненості. Кінь відчуває, коли на ньому сидить дитина або новачок», – тренер іде вздовж денників, із яких зацікавлено визирають різномасті коники.

 «Хтось приходить до нас регулярно, хтось – лише на одне заняття, –  каже тренер. –  Сьогодні, до прикладу, був новачок. Просив, щоб йому відразу дозволили їхати галопом і стрибати через перешкоди». Насправді, щоб робити це й не завдати шкоди ні собі, ні коневі, потрібно багато часу і вправ.

Позаймавшись годину, кінь повинен повільно походити. Його не можна відразу годувати чи напувати. Тренуватись коневі потрібно щодня, інакше він забуває команди й ризикує занедужати.

Коней тренують змалку, проте пік фізичної форми в них настає в п’ятнадцять-двадцять років. Прожити ж за доброго догляду кіно може понад тридцять.

«Це Пончик. Він має легку вдачу, і його дуже люблять діти, –  показує Ігор Степанович уже немолодого коричневого бокастого коника з білою зірко на чолі. – Підгодовують яблуками, обіймають. Він не проти, щоб його обіймали».

Школа Марії Бродської розташована в приміщенні державної Бази сучасного п’ятиборства (СКА), але більшість коней тут приватні. Кінний спорт – недешеве задоволення, адже потрібні кошти на харчі, заняття з інструктором, огляд ветеринара та спеціальне спорядження.

«Ось цього коника подарували одному чоловіку на день народження, проте він не знає, що з ним робити. Варто добре подумати, перш ніж робити такі дарунки. Коні як малі діти – потребують уваги і звикають до людини», – говорить Ігор Степанович і прощається: пора завершувати робочий день.

/текст і фото Катерини Москалюк