Хесус Руіс Мантілья: 10 цитат про журналістику та творчість

Іспанський журналіст та письменник Хесус Руіс Мантілья приїхав до Львова на найбільший транскордонний літературний фестиваль Місяць авторських читань. Він прочитав уривок зі свого тексту “Репортаж: чому я пишу?”. Ми відібрали найцікавіші цитати репортера-письменника.


“Своїм студентам-журналістам я говорю, що ми, репортери, повинні бути щурами. Бо все те, що нам розповідають, ми повинні з’їсти”.

“Журналісти переважно знають дуже багато. А коли ні, то намагаються якось виправдатись. І коли ти маєш таку сміливість сказати: “Я не знаю”, ти врятований, бо з цього моменту починаєш знати все”.

“Для репортера дуже важливо подорожувати. Молодь часто прикута до екрану телевізора. Але він – не мета. Мета журналіста – це вулиця, шосейна дорога, земля, люди, які живуть в різних куточках”.

“Журналіст – це хвороба, бо ти хочеш писати всі розповіді”.

“Я одержимий пошуками історій. Коли зустрічаюсь з друзями, то завжди слухаю їхні розповіді. Звісно, вони знають, що я можу ці історії опублікувати, деколи переконують не робити цього. Але журналіст – це хвороба, бо ти хочеш писати всі розповіді. Та друзі все одно мене люблять і діляться своїми історіями”

“Репортер, який пише в Іспанії повинен мати не локальне, а глобальне бачення. Ми – не іспанські журналісти, а журналісти, які пишуть іспанською”.

“Якщо ти шукаєш історію, вона сама до тебе прийде”.

“Правда і брехня – ті речі, які збудували нашу реальність”.

“Ми – діти минулого, тому приречені писати про нього. Щоб будувати щасливе майбутнє, ми повинні вивчати темні сторони минулого”.

“Для того, щоб будувати майбутнє, нам потрібно нарешті боротись з корупцією. Бо раніше ми взагалі про це не думали, а йшли і крали”.

“Мене часто питають, чи покину я журналістику і писатиму лише романи. Відповідаю, що ні. Люблю бути поміж двома жанрами: літературним та журналістським, тому що це вже хвороба, залежність”.


Уривки із книги “Репортаж: чому я пишу?”


“Для чого писати? Навіщо називати? Для чого розповідати? Щоб розуміти. Щоб любити і щоб тебе любили. Щоб знати, щоб пізнавати. Через страх, потребу, гроші. Щоб вижити, тому що не всі вміють танцювати танго чи грати добре у футбол. Через звичку, щоб вбити звичку, щоб прожити інше життя і ще раз пережити власне. Щоб свідчити, хоч і не здатний добре писати, – зізнається Джон Бенвілл. Тому що читали, страждали і дивилися у вічі смерті.


“Тому, що слово спричиняє неспокій у Неділи Пінйон; тому, що воно не обирається, як кохання, – додає Амелі Нотомб. Через мазохіста, якого носимо в собі, – вказує Воле Шоїнка; через струмочки і потоки прочитаних книг, – розповідає Фернандо Івасакі; як спосіб існування, – згідно з Ельвірою Ліндо. “Це – спосіб життя”, – каже Варгас Льйоса, перефразовуючи Флобера. Щоб почуватися живим і мертвим, – проголошує Фернандо Роюеля; це – теж, що й дихати, – кидає між питаннями Карлос Фуентес. Або щоб вціліти для цієї мети – “до неминучої смерті, котра призначається мені щодня”, – засвідчує Хорхе Семпрун”