Дахами Львова. Пригоди львівського руфера

22-річний студент Сергій Поздняков вперше виліз на один з львівських дахів чотири роки тому. З того часу він бачив Львів з дзвінниць місцевих храмів, даху Оперного театру та горищ закинутих фабрик. Спершу хлопець вивчав місто самотужки, а пізніше долучився до спільноти Explorer.Lviv.Ua, яка досліджує закинуті об’єкти, підземелля та інші нетуристичні місця Львова.

serhii3

Мені подобається досліджувати  щось невідоме: старі фабрики, підземелля, дахи та горища…Але навесні, звичайно, найкрутіше лазити дахами. Коли вилазиш на висоту, то, зазвичай, відчуваєш суміш страху із якимось захопленням перед ти краєвидом, який тобі відкрився“, – розповідає руфер.

Щоразу, збираючись на нову вилазку, Сергій бере з собою камеру і робить неймовірні знімки Львова і його дахів.


Часом хлопцю вдається зафіксувати по-справжньому історичні моменти.


«Кожна вилазка – це нова історія»

Про кожну свою вилазку Сергій згадує як про окрему пригоду.

Кожна вилазка –  це нова історія. Ось одна, з тих крутіших. Одного разу я зі своїм другом вийшов під вечір в місто, із собою в нас були камери і намір кудись потрапити. У Домініканах нам відмовили через ремонт, тому ми просто гуляли площею і заходили в різні під’їзди. Один, другий і раз –  ми вже на даху, сидимо дивимося на людей знизу. Посиділи ми так годину і нумо злазити. Заходимо на горище, а там двері зачинили. Що робити? Ми знову на дах,  заглядали в люки на різні інші горища – всюди закрито. А це була вже година 10-11 вечора. Добре, що знайшовся колєга, який жив у одному із будинків, і він якимось дивом знайшов сусіда з ключами. Так ми спустились на грішну землю 🙂“.

“Я не божевільний і маю страх, просто його переборюю”

Ще одного разу близько другої ночі я з іншим товаришем вирішив залізти на дах пивоварні на площі Ринок. І ось ми вже нагорі, кілька кроків карнизом і ми опинились на величезному балконі (можливо, це було горище без даху). Посиділи там трохи і вже думали злазити (а це була ніч з п’ятниці на суботу), коли на площі почалась бійка, прибігла міліція. Ми причаїлися і спостерігали за ситуацією крізь кругле віконечко. Міліціянти стояли під ратушею навпроти нас, аж раптом один міліціонер починає дивитись просто на мене, я на нього. Я так і не зрозумів, чи він мене побачив, але дивився він на мене довго, поки його не покликав хтось і вони пішли з площі. Пізніше ми успішно спустилися і швидко пішли в геть“.

Втім скільки б разів хлопець не підіймався на дахи, він завжди дбає про безпеку.

Я завжди все десять раз промацую, перевіряю і продумую. І хоча я роблю деколи речі, які прості люди б назвали, можливо, божевільними, я не божевільний і маю страх, просто його переборюю“.