Чому іслам — це мир, а не війна

kkk

Український перекладач Корану розвінчує поширені міфи про мусульман та їхню віру.

— Як перекладача мене найбільше вражає в Корані унікальна єдність тексту, слів і значень, — каже Михайло Якубович, сходознавець із Острозької академії, що першим переклав священну книгу мусульман українською. — Стилістично це досконалий текст.

K2

В останні дні 2015 року — особливого для мусульмансько-християнських відносин, адже свято Мавліт (народження Пророка) збіглось із Різдвом Христовим — історик прочитав у львівській Медіатеці відкриту лекцію про іслам, який називає «безмежною відданістю Богу».

У всіх сусідніх країнах були переклади Корану: в поляків їх п’ять, у чехів близько десяти, у росіян — більше двадцяти. Вважається, що передати зміст Корану іншою мовою неможливо, принаймні, ніхто досі не зміг: кожен переклад — це лише переказ змісту.

Головне непорозуміння виникає, коли в медіа слова якогось проповідника починають трактувати як думку всіх мусульман. Іслам відрізняється від християнства саме тим, що не має ні єдиної церкви, ні вселенських соборів, ні спільного символу віри. Він радше схожий на пізній протестантизм із його багатьма церквами та пасторами, ніж на католицизм, де Папа промовляє від імені всієї Церкви. Є сумніви навіть щодо того, чи коректно називати іслам релігією.

У 1960-х роках релігієзнавець Вілфред Кантвелл Сміт у книзі The meaning and the end of religion стверджував, що поняття релігії обмежене юдейсько-християнською традицією, а ісламу не стосується. Коли християнство позиціонувалось як релігія, на позначення ісламу використовувалось арабське слово «дін» (суд, покора).

Якщо релігія — це передусім приватний духовний зв’язок людини з Богом, то поняття «дін» ширше, це слово містить певний соціальний і політичний імператив.
———
У мусульман є особлива
правова система — шаріат —
що може замінити державне
регулювання.

Мусульмани вважають, що пророки Старого Заповіту також були мусульманами, себто вірними Богові, а Коран є останнім одкровенням Бога людству. Коран, історія якого починається з сьомого століття, є спільним для всіх течій ісламу, головними з яких є суніти та шиїти. Є також записана спадщина Пророка, що не ввійшла до Корану. Відмінності між течіями полягають у тлумаченні священних текстів: наприклад, одні вірять, що Бог має руки, інші це заперечують.

Хто говорить від імені ісламу? Згадуваний вже Вілфред Кантвелл Сміт проаналізував давні праці і з’ясував, що у восьмому-десятому століттях усі посилались на Пророка, а не на імамів, як у наші дні. Чи може людина, яка просто зайде в мечеть, промовить молитву й навернеться на віру, йти проповідувати? Ні, адже в ісламі формалізована традиція наступності.

———
На Близькому Сході
збереглося християнство —
найкращий доказ того,
що іслам не нав’язували.

Він виник поруч з іншими, старішими релігіями та співіснував із ними. Майже в усіх мусульманських країнах, окрім хіба що Саудівської Аравії, дозволені й діють інші церкви. Туреччина зуміла вдало втілити принципи ісламу в життя, й ніхто не чує про радикальних турецьких терористів.

———
Іслам є релігією любові й терпимості,
а спроби виправдати тероризм
посиланнями на священні тексти
є маніпуляціями.

Наприклад, часто маніпулюють дев’ятою сурою Корану, яка говорить, що багатобожників потрібно вбивати. Проте вона чітко означує цих багатобожників — це ті, хто хотів убити Пророка в Мецці. Навіть слово джигад означає передусім боротьбу, зокрема й за власну чистоту вірного, а не війну. Коран засуджує війну.

Чому ж щодня, увімкнувши телевізор, ми бачимо бородатих терористів, які славлять Аллаха? Тому що, коли колонізатори йшли з Близького Сходу, вони креслили кордони абияк. Держави, де іслам є головною релігією, поділили навмання. Спільною проблемою для цих держав є низький рівень освіти, а з так званою Ісламською державою прийшли люди, які не мають освіти й розуміння ісламу взагалі.

Тепер Ісламська держава експлуатує тезу, що іслам прийшов із мечем Пророка, протиставляючи цей меч перу, яке символізує освіту, науку, культуру. Себто вони викреслюють із своєї парадигми славетних учених-мусульман — Авіценну, Аль Фарабі та інших. Сирійські та іракські вчені століттями ходили повз історичні пам’ятки доісламської доби, молились біля них, і їм не спадало на думку їх руйнувати. Меч був засобом поширення релігій у минулому, коли мусульмани, як і християни, були колонізаторами. Та зараз не потрібно протиставляти силу й розум.

Поняття «держава» не існувало в класичних арабських текстах, а те слово, яке використовується зараз, дослівно означає «династія». Ідея так званої Ісламської держави — з одного боку, продукт геополітики, з іншого, наслідок глибокої кризи Близького Сходу, зумовленої постколоніалізмом.

———
У мусульманській спільноті
є консенсус і чітка позиція
щодо цього утворення,
й навіть ті кола, що були схильні
до радикалізму й на початку

підтримували ідею ІДІЛ,
тепер до неї не прихильні.

Нічого ісламського в цій «державі" немає, просто триває боротьба за ресурси.

Європа, попри давню традицію сходознавства, не думає про перспективи й наслідки геополітичних рішень: кожна політична сила використовує свій час при владі та залишає наступникам розгрібати проблеми. Вторгнення до Лівії дозволило знищити режим Муаммара Каддафі, але в довгостроковій перспективі принесло тисячі жертв та біженців у Європі, серед яких є й радикали. Захід повинен припинити дивитись на мешканців інших країн як на людей поза умовним золотим мільярдом, із яких можна викачати ресурси, а потім дозовано пускати до себе та інтегрувати.

Багато хто вважає події на Близькому Сході та потік біженців, який спричинила війна, аргументом проти толерантності. Та варто подивитись на країни, де тривають війни на релігійному ґрунті, та усвідомити потребу в порозумінні та примиренні. Україні також варто дбати про розвиток і адаптацію внутрішньо переміщених осіб, зокрема кримців, аби вони могли започатковувати власний бізнес, працювати в культурі й освіті, забезпечувати себе.

Анастасія Чупринська