Політична реклама у медіа: за які гроші?

Одразу скажу: цей текст дуже наївний. Я цілком свідомий того, що значна частина медіа існує лише завдяки політичній корупції, оскільки інших ресурсів для існування і розвитку в них просто немає, так само як і немає стимулу їх шукати. Більше того, такий стан речей багатьох влаштовує.

Цей текст для тих, хто хотів би розірвати це корумповане порочне коло, але водночас не готовий відмовитися від розміщення на своїх шпальтах/сайтах/каналах замовних матеріалів від політиків. Чи це можливо? Нуууу, так. До прикладу, про належне маркування таких матеріалів не говорив хіба лінивий. Однак навіть це не розставляє всіх крапок. А як щодо походження коштів, які отримують редакції за розміщення матеріалів політичних партій? Чи можливо дізнатися, звідки ці кошти і наскільки “чистими” вони є? Якщо йдеться про партії, то так, можливо. Єдиною перешкодою може бути лише небажання редакції. Але спершу трішки передісторії…

Спочатку був Закон

Попри скептичне ставлення загалу до темпів, реформ у країні, дещо все ж змінюється. Рік тому Верховна Рада ухвалила Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції”. Саме з цього закону почалося запровадження державного фінансування партій і створення НАЗК (Національне агенство з питань запобігання корупції). Суть змін полягає в тому, що з 2016 року всі парламентські партії отримують фінансування з держбюджету. У цьому році партії вже отримали близько 200 мільйонів гривень, але наступного року ця сума буде значно вищою, у зв’язку із підвищенням мінімальної зарплатні). Після наступних виборів до парламенту фінансування отримають всі партії, що набрали 2% голосів виборців, навіть якщо вони не подолали прохідний бар’єр до ВРУ. Однак, крім цілком реальних грошей, партії отримали ще й додаткові обов’язки і цілком конкретні санкції за їх невиконання (при чому це стосується і тих партій, що не отримують коштів з бюджету). Тут і починається найцікавіше.

Щокварталу (тобто кожні три місяці) партії повинні подавати до НАЗК свої фінансові звіти, де мають вказувати джерела походження коштів та інформацію про те, на що вони були витрачені (до слова, Коломойського, Ахметова і Фірташа у звітах все ж не знайти). У центрального офісу партії може бути рахунок у банку на власні кошти та окремий рахунок у випадку, якщо партія отримує держфінансування. Також окремо відкривається виборчий рахунок партії. Кожен офіційно зареєстрований місцевий осередок партії також має свій рахунок і також подає звіт за обіг коштів на ньому (рахунків може бути кілька, якщо партія отримує держфінансування або на період виборчої кампанії).

А тепер цукерочка – всі звіти є у вільному доступі на сайті НАЗК та на партійних сайтах.

Отже, якщо кошти отримані редакцією були перераховані не з рахунку політичної партії, найімовірніше ці кошти витрачені з “чорної каси”. Мабуть не варто розповідати про те, звідки у “чорній касі” беруться кошти. Так, редактори, рекламні відділи, моніторингові організації, інші партії та пересічні громадяни мають реальний інструмент для перевірки походження коштів витрачених на просування партії у медіа.

Що на практиці?

На практиці партії діють по-різному. Важко стверджувати, що хоча б одна партія у повній мірі відобразила у своїх звітах витрати на медіа. Однак, якщо йдеться про витрати кандидатів на липневих довиборах у ВРУ, то найсуттєвіші витрати все ж були задекларовані. До прикладу, ось так виглядає частина звіту партії “Батьківщина”, яка витратила на оплату ефірного часу, розміщення матеріалів, розміщення реклами понад 2 млн. грн лише за один квартал.

Але трапляються й такі випадки, коли медіа рясніють партійними прес-релізами, але у звітах ці витрати не задекларовані. Зовсім. Так є з “Народним Фронтом”. За посиланням можна ознайомитися із матеріалом громадського руху “ЧЕСНО” стосовно цього питання. Сума прихованих витрат і надходжень, згідно з їхнім аналізом, становить щонайменше 1 мільйон гривень. А ось так виглядають дані “Народного Фронту” у їхньому звіті.

Інколи партії співпрацюють з медіа через посередників і перераховують кошти їхнім ФОПам і ТзОВам, а ті, у свою чергу, надсилають їх до редакцій. Так, зокрема, робить Аграрна партія України, чиї матеріали без маркування публікує щонайменше одне львівське видання, про що я писав раніше. Однак і в цьому випадку можна перевірити, чи у звіті партії є дані про перерахунок коштів з партійного рахунку на рахунок того чи іншого ФОПа/ТзОВа. Якщо їх там немає, найімовірніше кошти, які надійшли до редакції, мають сумнівне походження.

Ось так виглядає частина звіту Аграрної партії України за перший квартал 2016 року.

У першому кварталі ФОП Сухішвілі Ія Тамазіївна отримала від Аграрної партії кілька платежів. З самого звіту не зрозуміло, за які саме послуги. Однак, якщо зайти на сайт Мінюсту, то серед КВЕДів діяльності ФОП Сухішвілі І.Т. знаходимо, зокрема, посередництво в розміщенні реклами у ЗМІ.

Вищезгадана ФОП – не єдина, хто отримувала кошти від Аграрної партії на послуги, пов’язані з медіа. До слова, “Аграрна партія України” за підсумком 2016 року є лідером за розміщенням у ЗМІ немаркованих рекламних матеріалів.

Нахіба нам ця морока?

Отже, питання маркування матеріалів і  перевірка походження коштів партії-замовника публікації – це, передовсім, питання доброї волі редактора. Зрештою, навіть не дивлячись на звіти, редакція знає, хто перераховує кошти і з якого рахунку. Якщо є бажання уточнити походження коштів і те, наскільки офіційно їх провели через партійний рахунок, то це дуже легко зробити. Розмір звіту значення не має, оскільки шукати можна звичайним Ctrl + F. Як і політичні партії, редакції тепер мають додаткову відповідальність – чи маркувати замовні матеріали від парламентських партій  та чи зважати на походження їхніх коштів. Додаткова відповідальність випливає з того, що партії вже почали витрачати на свою активність у медіа кошти, отримані в якості державного фінансування. Тож є ризик, що громадянам будуть “впарювати” джинсу за їхні ж гроші.